БизнесЦензор

02.09.19 09:19

Факти чи оціночні судження? Як довести недостовірну інформацію

Свобода та право на висловлювання не є абсолютними. Вони існують лише до того моменту, поки не порушують права інших осіб. Право на вільне вираження своїх поглядів відповідає обов’язку не поширювати про людину недостовірну інформацію, яка ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У випадку порушення немайнового права на повагу до честі та гідності єдиним органом, на який ображена особа може покладатися, є суд. Саме суд може визнати поширену інформацію недостовірною та зобов'язати відповідача її спростувати.

Однак, законодавство, спрямоване на захист людини від поширення недостовірної інформації, на сьогодні є застарілим та неефективним. Ним не вирішуються проблеми захисту інформації та особистих прав людини.

Ще у 2004 році Цивільний кодекс України, передбачав правило презумпції недостовірності негативної інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, доки не буде доведено протилежне.

Ця презумпція добропорядності звільняла позивача від тягаря доведення, натомість людина, яка поширила негативну інформацію (відповідач), зобов’язана була довести, що інформація є достовірною.

Через 10 років Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", видалив зі ст. 277 ЦК України частину 3, тобто саме цю презумпцію, внаслідок чого тягар доказування недостовірності інформації ліг на позивача.

Це суттєві зміні у світі публічних наклепів, відтак, ображений має особисто доводити у суді, що став жертвою злих язиків.

У тих поодиноких випадках, коли позивач все ж таки звертається до суду, відповідач може посилатися на свої оціночні судження, що дозволені законом.

Це думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, являються вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, і які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Трюк у тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Тому відповідачі можуть підміняти поняття з "фактичного твердження" на "оціночне судження".

Поширеним прийомом з перетворення твердження в оціночне судження є форма припущення і особистої думки (оцінки). Наприклад, це словосполучення "можливо", "у мене склалося враження", "на мою думку", "схоже на те", "мені видається".

Ще один спосіб – перефразування твердження в запитання, і, виходячи з відсутності в ньому твердження як такого, встановити достовірність неможливо. Приміром "Чи брав суддя хабар у 5 млн?"

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ("Свобода вираження поглядів"), Європейський суд зазначає: "Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання.

Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню.

Цікаво, що оціночне судження в образливій формі тільки тоді не тягне за собою відповідальності, коли воно має під собою достатнє фактичне підґрунтя і не є надмірним, з огляду на ситуацію.

У таких випадках Європейський суд зазначає, що навіть у разі, коли твердження прирівнюється до суб'єктивної оцінки, адекватність втручання може залежати від того, чи існує достатня фактична підстава для спростовуваного затвердження, оскільки навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою ніякої фактичної основи, може бути надмірною (рішення у справі "Де ГАЕ і Гійселс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, Звіти про рішення та вердикти 1997 - I, стр.236, § 47; рішення у справі "Обершлік проти Австрії (N 2) від 1 липня 1997 року, Звіти 1997 IV, стор. 1276, § 33).

Таким чином, маючи намір звернутись до суду за захистом своєї честі та гідності, необхідно визначити, чи можна перевірити висловлювання на предмет їх відповідності дійсності і спростуванню, а також чи не є суб’єктивне судження надмірним втручанням.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику