БизнесЦензор

26.10.18 08:42

Чому більша макроекономічна стабільність не зробила світову економіку стабільнішою

Ха-Юн Чанґ виокремив 23 економічні факти, які, на його думку, трактуються невірно сучасними економістами та запропонував поглянути на них по-іншому.

Капіталізм — погана економічна система, але всі інші ще гірші, стверджує економіст Ха-Юн Чанґ, перефразовуючи слова Вінстона Черчилля.

Від того, чи готові люди (особливо ті, хто має владу) тверезо поглянути на проблеми цієї системи та вдосконалювати її, залежатиме економічне процвітання країн.

Фахівець з економіки країн, що розвиваються, та викладач еволюційної політичної економії в Кембриджському університеті Ха-Юн Чанґ виокремив 23 економічні факти, які, на його думку, трактуються невірно сучасними економістами та запропонував поглянути на них по-іншому.

БізнесЦензор публікує уривок із книжки "23 прихованих факти про капіталізм", яка нещодавно вийшла українською у видавництві "Наш формат".

Що вам розповідають

До 1970-х років для економіки ворогом номер один вважалася інфляція. Катастрофічну гіперінфляцію пережили чимало країн.

Навіть не досягаючи масштабів гіперінфляції, економічна нестабільність, яка настає внаслідок високої або змінної інфляції, не сприяла інвестиціям, а отже, і розвитку.

На щастя, дракон інфляції був скинутий у 1990-х роках завдяки жорсткому підходу до дефіциту державного бюджету та появі дедалі більшої кількості політично незалежних центробанків, які цілеспрямовано практикували контроль над інфляцією.

Оскільки для довгострокових капіталовкладень і, отже, розвитку в цілому необхідна економічна стабільність, приборкання звіра на ім’я Інфляція заклало основу для більшого та тривалішого процвітання.

Чого вам не розповідають

Можливо, інфляцію й приборкали, але світова економіка стала менш стійкою. Наші захоплені заяви останніх трьох десятиліть про успішний контроль над коливаннями цін ігнорували крайню нестабільність, яку демонстрували в той час економіки всього світу.

Численні фінансові кризи, зокрема глобальна фінансова криза 2008 року, багатьом зруйнували життя боргами, банкрутством і безробіттям. Надмірна увага до інфляції відволікала нас від проблем зайнятості та економічного зростання.

Заради "гнучкості ринку праці" зайнятості надали нестійкого характеру, що, своєю чергою, дестабілізувало життя багатьох людей.

Усупереч твердженням, що стабільність цін — передумова економічного зростання, заходи, спрямовані на зниження інфляції, викликали лише мляве економічне піднесення з 1990-х років, коли інфляція вважалася остаточно переможеною.

Наскільки погана інфляція?

У наш час для фінансової преси уособленням гіперінфляції стала Аргентина, але найвищий рівень інфляції, який вона пережила, становив "усього" майже 20 000%.

Потужними за наслідками були інфляції в Угорщині після Другої світової війни та в Зімбабве в 2008-му, в останні дні диктатури президента Роберта Муґабе (зараз він поділяє владу із колишньою опозицією).

Гіперінфляція підриває саму основу капіталізму, перетворюючи ринкові ціни у фікцію. У розпал угорської інфляції 1946 року ціни зростали вдвічі кожні 15 годин, а в найгірші дні німецької гіперінфляції 1923 року ціни подвоювалися кожні чотири години.

Не можна керуватися одними лише ціновими показниками, що я не втомлююся стверджувати на кожній сторінці своєї книжки, але коли ціни зростають такими темпами, неможливо мати передбачувану економіку.

Крім того, гіперінфляція часто є результатом або причиною політичних катастроф, таких як прихід до влади Адольфа Гітлера або Роберта Муґабе. Цілком зрозуміло, чому люди відчайдушно прагнуть уникнути гіперінфляції.

Але не всяка інфляція — гіперінфляція. Звичайно, є ті, хто боїться, що будь-яка інфляція, якщо залишити її безконтрольною, розвинеться у гіперінфляцію.

Наприклад, добре відомо, як на початку 2000-х років Масару Хаямі, голова Центрального банку Японії, відмовився вдатися до емісії грошової маси, оскільки побоювався можливої гіперінфляції, — незважаючи на те, що в його країні в цей період була виражена дефляція (падіння цін).

Але насправді немає доказів, які свідчать про неминучість або хоча б високу ймовірність перетворення інфляції на гіперінфляцію.

Ніхто не скаже, що гіперінфляція бажана або принаймні прийнятна, але вельми спірне питання про те, чи погана будь-яка інфляція, хоч би якими були її темпи.

З 1980-х років економісти — прихильники вільного ринку спромоглися переконати решту світу, що до економічної стабільності, яка супроводжується низькими темпами (аж до нульових) інфляції, слід прагнути за будь-яку ціну, оскільки інфляція шкідлива для економіки.

Прийнятний рівень інфляції, якого вони рекомендували досягти, становить приблизно 1–3%, як пропонував Стенлі Фішер, колишній професор економіки Массачусетського технологічного інституту й головний економіст МВФ у 1994–2001 роках.

Але доказів, що інфляція на низькому рівні шкідлива для економіки, насправді немає.

Наприклад, навіть у дослідженнях, здійснених економістами — прихильниками вільного ринку, які працювали з такими організаціями, як Чиказький університет або МВФ, продемонстровано, що інфляція, нижча від 8–10%, не справляє жодного впливу на рівень економічного зростання в країні.

У низці інших досліджень інфляційний поріг встановлено ще вище — на рівні 20% і навіть 40%. Досвід окремих країн також показує, що досить висока інфляція сумісна навіть зі стрімким економічним зростанням.

У 1960–1970-х роках середні темпи інфляції Бразилії становили 42%, але вона була однією з країн світу, які розвиваються найшвидше, і її дохід на душу населення зростав на 4,5% на рік.

У той самий період дохід на душу населення в Південній Кореї зростав на 7 % на рік, незважаючи на середньорічний рівень інфляції майже у 20%, що значно перевищувало показники багатьох країн Латинської Америки на той момент.

Ба більше, є дані, що надмірні антиінфляційні заходи можуть завдати економіці шкоди. З 1996 року, коли Бразилія — подолавши травматичну фазу швидкої інфляції і не досягши, утім, гіперінфляційних масштабів, — почала стримувати інфляцію, підвищивши реальну процентну ставку (номінальна процентна ставка скоригована на темп інфляції) до одного з найвищих у світі рівнів (10–12% на рік).

Її інфляція впала до 7,1% на рік, але це позначилося на її економічному зростанні: збільшення доходу на душу населення не перевищувало 1,3% на рік.

Подібна ситуація спостерігалася в Південно-Африканській Республіці з 1994 року, коли найвищий пріоритет було надано саме стримуванню інфляції, унаслідок чого процентну ставку підвищили до рівня вищезгаданої бразильської.

У чому ж причина? У тому, що заходи, спрямовані на зниження інфляції, якщо з ними переборщити, зменшують стимули до інвестування, а відтак негативно позначаються на темпах економічного зростання.

Економісти — прихильники вільного ринку нерідко намагаються виправдати своє войовниче ставлення до інфляції заявами, що економічна стабільність, мовляв, стимулює накопичення та інвестиції, які, своєю чергою, сприяють економічному зростанню.

Тому, намагаючись довести, що макроекономічна стабільність, виражена в низькій інфляції, була вирішальним чинником стрімкого економічного зростання країн Східної Азії (твердження, яке насправді не стосується Південної Кореї, як видно з вищесказаного).

Світовий банк у доповіді 1993 року заявляє: "Макроекономічна стабільність стимулює довгострокове планування і приватні інвестиції та, завдяки своєму впливу на реальну процентну ставку й реальну вартість фінансових активів, допомогла збільшити фінансові накопичення".

Але правда полягає в тому, що заходи, необхідні для того, щоб знизити інфляцію до дуже низького — такого, що виражається малим однозначним числом — рівня, відлякують інвесторів.

Реальні процентні ставки на рівні 8%, 10% або 12% означають, що потенційні інвестори не вважатимуть нефінансові капіталовкладення привабливими, оскільки не всі інвестиції дають доходи, вищі від 7%.

У цьому випадку інвестувати з прибутком ретально тільки у високоризикові, але високоприбуткові фінансові активи.

Незважаючи на те, що фінансові інвестиції здатні на деякий час пожвавити економічне зростання, воно не може тривати довго, оскільки такі інвестиції врешті-решт повинні підкріплюватися життєздатними довгостроковими інвестиціями у сфері матеріального виробництва, як це наочно засвідчила фінансова криза 2008 року.

Економісти — прихильники вільного ринку навмисно скористалися з виправданих страхів людей щодо гіперінфляції, аби проштовхнути надмірні антиінфляційні заходи, від яких більше шкоди, ніж користі.

Це видається досить загрозливим, але насправді справи ще гірші. Антиінфляційні заходи не тільки завдали шкоди інвестиціям та економічному зростанню, але й не досягли поставленої мети — не підвищили економічної стабільності.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику