БизнесЦензор

16.10.18 09:00

Як в Україні працює трансфертне ціноутворення

Сьогодні, при здійсненні економічної діяльності в України, сотні мільйонів гривень виводяться із країни та осідають в економіках інших країн. Одним з головних локомотивів такого витоку є використання міжнародними корпораціями трансфертного ціноутворення.

Як правило, у вигляді інвестицій повертається не більше 20-40%, а іноді інвестування зводиться до мінімального забезпечення виробництва без закладення асигнувань на модернізацію та розвиток.

Трансфертні ціни – це ціни, що використовуються для передачі товарів у рамках міжнародних і транснаціональних корпорацій і підприємств. При трансфертному ціноутворенні продаж продукції здійснюється за цінами, які можуть бути у рази нижче ринкових.

Не досить приваблива податкова обстановка в Україні змушує великих виробників мінімізовувати податкове навантаження на свої доходи шляхом використання схем з трансфертним ціноутворенням.

Такі операції зменшують податкову базу на території України (де досить високі податкові ставки) та збільшують її у країні покупця з мінімальним податковим навантаженням.

Однією з можливих схем використання трансфертної ціни є відкриття декількох філій у різних країнах. Наприклад, вироблений в Україні товар продається в країну з мінімальною ставкою податку на прибуток, з якої реалізується кінцевому споживачу за ринковою ціною.

За відповідною схемою українське підприємство сплачує податок на прибуток лише з трансфертної (внутрішньої) ціни реалізації виробленого товару, а підприємство партнер з країни з низькими податками оплачує податок з ринкової ціни.

Але у сухому залишку податкові втрати за наведеною операцією зводяться до мінімуму.

Як ще один приклад використання трансфертних цін на нематеріальні активи (послуги), можливо привести діяльність німецької компанії Deutsche Soap, AG (DSAG), яка займається виготовленням і продажем миючих засобів.

DSAG заснувала у Франції дочірню компанію зі стовідсотковою участю, яка займається закупівлею продукції, що випускається DSAG (в Німеччині), а також збутом та обслуговуванням клієнтів на французькому ринку.

З точки зору внутрішньофірмового ціноутворення, цінним нематеріальним активом в даному випадку є можливості з обслуговування клієнтів на території Франції.

Передача цього активу дочірньої компанії у Франції повинна супроводжуватися платежем на комерційній основі на користь німецької головної компанії.

Наведені приклади, звісно, не містять у собі усіх тонкощів формування трансфертної ціни, адже відповідний процес на практиці ускладнюється галузевими тонкощами.

Потрібно розуміти, що ключове у всій "трансфертній історії", це глобалізація ринків реалізації та виробництва товарів та послуг, яку неможливо зупинити окремими національними обмеженнями.

Перерозподіл прибутків між країнами через трансфертне ціноутворення не є унікальним для України. За оцінками міжнародних банків, 70 відсотків фінансових операцій здійснюється всередині транснаціональних корпорацій.

Зазначене свідчить про потужність транснаціональних корпорацій та їхню перевагу перед національними економіками.

Мінімізація податкових зобов’язань транснаціональними корпораціями, збільшення кількості фінансових активів (інвестицій) у країнах з м’яким податковим кліматом, призводять до збільшення об’ємів прихованого виведення капіталів з країн, що розвиваються та перехідних економік.

Що стосується "родзинок" українських реалій, то тут є свої особливості використання схем. Національною особливістю є націленість великого українського бізнесу на державний бюджет.

За таких обставин, трансфертна ціна використовується вже не у зовсім чистому вигляді, а з "домішками" монополій та адміністративних ресурсів.

Українські схеми зводяться до виготовлення підприємствами (форма власності виробника немає визначального значення) продукції, потрібної (в окремо взятий період часу) Державі.

Остання перепродає її пов’язаній компанії за ціною близькою до собівартості, яка у подальшому реалізовує товар кінцевому споживачу – підприємству державної форми власності за ціною, що в декілька разів перевищує ринкову.

Щодо ProZorro, то наведені операції з легкістю обходять процедуру торгів, використовуючи монополію чи особливості призначення товарів.

"Превага" таких операцій полягає ще і в тому, що по суті пов’язаність виробника й компанії-реалізатора свідомо приховується від податкових органів, а тому до таких продажів не застосовується принцип "витягнутої руки" й досить рідко вони підпадають під поняття контрольованих.

Як висновок, ми маємо податкове законодавство, яке нібито у повній мірі співпадає з рекомендаціями ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), а по суті, закладені ще у 2013 році принципи не змогли припинити витік капіталу за кордон, який збільшується щороку у середньому на $700 млн США.

Саме такі схеми наносять незворотню шкоду українській економіці та тісно зв’язують владні кабінети з великим бізнесом, що призводить до олігархізації країни у цілому.

Підсумовуючи, слід зазначити, що національні економіки, тим більше такі як українська, в принципі не в змозі ефективно протидіяти трансфертному ціноутворенню у великих транснаціональних корпораціях.

Український ринок, станом на сьогодні, програє конкуренцію більш розвиненим країнам, а загнані у податковий кут українських податків корпорації без великих втрат зможуть покинути Україну.

Саме по собі явище трансфертного ціноутворення не є незаконним, це лише результат гіпертрофованого розвитку міжнародних корпорацій, з якими доводиться співіснувати усім національним економікам.

Найбільш дієвим способом боротьби з трансфертними цінами в українському сьогоденні є створення збалансованої системи оподаткування, при якому "великим китам" бізнесу стане вигідно декларувати свої доходи, а відтак і сплачувати податки саме в Україні.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику